Наукові експерименти, досліди, генні модифікації, біоінженерія просто у себе вдома. Так виглядає сучасна цивільна наука. Дарія Данцева – засновниця першої в Україні біохакерської лабораторії (DIY-лабораторії) Yanelab. Це простір, де проводити експерименти можуть усі охочі, а не лише науковці. Дарія має біотехнологічну освіту і мріє зробити науку доступною для людей, які не закінчували профільні факультети. Чи таке дійсно можливо і як долучитись до цього процесу? Про це Дарію в етері віжн-радіо «На дотик» під час зум-зв’язку розпитала ведуча Ольга Вакало.
– Даріє, ми знаємо, що ви створили свою наукову DIY-лабораторію Yanelab у 2019 році. Розкажіть про свій проєкт Skin Open Source і про те, як можна займатися наукою не в солідній інституції, а ось так, локально? Чи взагалі можливо це?
– Часто люди думають, що наука це щось дуже складне і недоступне. А ось ми беремо науку і адаптуємо її для звичайних людей, щоб кожен міг долучитися, щось дослідити чи власними руками щось зробити. На жаль, дуже часто люди не розуміють, чим займаються науковці, які сидять у своїх лабораторіях в білих халатах і щось там роблять. Часто люди думають, що наука в Україні недорозвинена і недостатньо профінансована. Наша місія – створити спільноту, яка буде мислити по-іншому. У нас вже є лабораторія, де кожен охочий може прийти і почати робити експерименти: генетично модифікувати бактерії чи працювати з ДНК. Зараз у світі біотехнологія – це провідна галузь, яка стосується насамперед медичних технологій, фармацевтичних технологій, нових протезів, нових продуктів, боротьби з глобальним потеплінням та проблемами у довкіллі. І Україна нині стикається з усіма цими проблемами одночасно і навіть у більшій кількості, ніж це було до повномасштабного вторгнення. Скажімо, приклад з Новою Каховкою. Люди знають, що на Каховській ГЕС сталася жахлива техногенна та екологічна катастрофа. Так само, як і забруднення наших полів артилерійськими снарядами. Нам вже треба думати, що з цим робити, тому що Україна – одна з найбільш замінованих країн у світі. У нас великі проблеми з фермерством і вирощуванням продукції через те саме мінування полів і бойові дії, які відбуваються у степовій частині України. Як зробити кращим наше фермерство, як ліпше вирощувати продукти і як їх вирощувати більше? Тільки завдяки науці ми можемо з цим впоратися.
Скажімо, медицина і лікування дуже дотичні до нашого проєкту Skin Open Source. До повномасштабного вторгнення щороку в Україні 40 тисяч людей отримували досить важкі опіки 2 та 3 ступеня. А з початку війни ми навіть не можемо підрахувати ту кількість людей, які постраждали від опіків. Артилерійські і фосфорні снаряди, пожежі, що виникають внаслідок обстрілів, несуть нові біди і страждання для людей. У нас є чудові реабілітаційні центри, які займаються протезуванням, але проблема опіків в Україні не вирішена, на жаль. Шкіра від опіків швидко рубцюється. Так, людей рятують, вони продовжують жити, але якість їхнього життя дуже погіршується. Тому треба цим займатися. Навіть у світі лікування опіків ще дуже відстає. Тому біотехнологія – це якраз ключ до вирішення цих проблем.
– Це колосально важливі виклики. І насправді, коли ми замислюємося, як перемогти нашого ворога і як після Перемоги відновитися, то розуміємо, що тільки наука може сприяти вирішенню багатьох важливих питань. Але ми думаємо, що це можуть зробити лише величезні інституції, а не, скажімо, одна маленька лабораторія?
– Це чудове питання! Виклики глобальні і їх треба вирішувати вже зараз. Треба планувати, що і як ми будемо робити. Зараз у нас досить маленька команда. DIY-лабораторії Yanelab виповнилося 6 років у 2024-му. А починалось все з маленької лабораторії, яку я створила ще на першому курсі Дніпровського національного університету, де вивчала біотехнологію. Вважаю, замість однієї великої наукової інституції набагато краще мати купу невеликих центрів і долучати до них людей. Для початку пояснити їм, що таке біотехнологія, навіщо вона потрібна і що ми з цим зможемо зробити. У нас в Україні неймовірно талановита молодь, якою я дуже пишаюся. Ми намагаємося цим проєктом створити підґрунтя для людей, щоб вони спілкувалися і пробували себе в чомусь новому. Не обов’язково мати біотехнологічну освіту. Біотехнологія – це ремесло. Цьому можна навчитися. Ми хочемо, щоб люди спробували, і запропонувати їм нашу підтримку. Чому наш проєкт називається Skin Open Source? Ми на себе вирішили взяти проблему з опіками. Це реабілітація і лікування. А також – імплементувати нові біотехнологічні протоколи в лікування та реабілітацію українців, які постраждали.
– І це ви робите не тільки в Дніпрі? Як можна долучитись до вас тим, хто вперше про це почув і раптом відчув, що йому цікаво?
– Якщо цікаво – ви вже готові. Вам вже варто спробувати. Наш проєкт націлений на популяризацію біотехнологій в межах Дніпропетровської та Запорізької областей, тому що ми трішки втомилися, що все найкрутіше відбувається в Києві чи Львові. Не вистачає децентралізації. Ми перша така лабораторія, яка запрошує людей з Києва приїздити до нас. А самі ми хочемо поїздити по селах і територіальних громадах наших «сестринських» областей. А також – навчати дітей у школах, тому що є велика прогалина в освіті.
– Повернемося до вашого проєкту, на який ви очікуєте результат?
– Я жила і працювала в США в технічній компанії. Там люди дуже розслаблені, бо звикли, що всі матеріали у них є. А у нас є чудова українська риса «зробити щось з нічого». Українці – найкращі оптимізатори для того, щоб витратити якомога менше коштів і зробити за них щось дуже пристойне. Протокол, який ми хочемо впровадити, вже існує. Ми розробили його з моїми американськими колегами. Почали цю роботу ще до повномасштабного вторгнення, потім трохи під час, а потім це трішки «застопорилося», бо ми почали працювати зі стовбуровими клітинами. І змогли здешевити процес отримання і вирощування стовбурових клітин приблизно у 80 разів. Я вирішила адаптувати цей проєкт зі стовбуровими клітинами, бо побачила фотографії наших військових, які отримали поранення. Це були красиві, сильні чоловіки, але водночас такі моторошні фото. Я побачила світлину військового Дмитра з Дніпра, який отримав 80% опіків шкіри. Побачила і сказала собі: я знаю, що робити з цим проєктом зі шкірою. У мене склався пазл. Наша ціль, звісно, краще протестувати, показати протокол лікарям, іншим науковцям і почати це імплементувати в межах України. Сьогодні багато західних країн стежать за інноваціями і розвитком, які відбуваються в Україні, бо війна це ще й рушій прогресу. Ми хочемо допомогти людям, які постраждали від опіків. Це наша головна мета, але нам не вистачає кадрів. Ми хочемо виростити нове покоління біотехнологів, спеціалістів, які могли б імплементувати ці знання у нас в Україні.