Як говорити з дітьми про війну, аби вберегти їх від можливих травм у майбутньому? В цьому батькам можуть допомогти книжки про війну для дітей. Здебільшого це розповіді у формі казки. Як через казку діти можуть прожити трагедію, втрату та подолати свої страхи і яку дитячу літературу про війну можна сьогодні порекомендувати батькам? Про це в етері віжн-радіо «На дотик» ведучій Ользі Вакало розповів викладач кафедри журналістики Університету митної справи та фінансів і батько двох дітей Віталій Бабенко.
– Почну з того, що діти зараз читають не лише книжки. Мій син починає день з новин. Ми його не обмежуємо у цьому, бо живемо у цифрову добу. Звісно, у нас є програма «Батьківський контроль» – шкідливий контент деструктивний ми контролюємо, але новини в медіа – ні, адже ми нині живемо у таких умовах, коли це треба знати і дітям. Зрештою, Кості, моєму сину, 11 років. Це вже свідома людина, яка робить свої висновки після прочитаного. І у нас в родині багато дискусій відбувається, адже після прочитаного сину треба відрефлексувати і обговорити якусь новину. До речі, на «Читай Форумі», який відбувся у Запоріжжі, ми якраз говорили про те, які дитячі книжки слід сьогодні читати і дітям, і батькам для спільного обговорення теми війни. Дуже багато дитячих письменників в Україні пишуть про війну з 2014 року, а з 2022-го – це ще одна надпотужна хвиля. Є різні експертні інституції, які фахово відстежують якісну художню літературу і фіксують для себе те, що вони можуть порекомендувати. Станом на літо 2024-го року, таких книжок було близько півсотні. Це хороші книги саме українських авторів, які описують досвід війни.
– Коли ви про це дискутували на панелі «Читай Форуму», чи лунала така думка, що все одно дітям треба щось придумувати, а не розповідати всієї правди про те, що ми сьогодні переживаємо?
Під час нашої дискусії письменник, перекладач, публіцист Іван Андрусяк звернув увагу на ті книжки, які написані про досвід окупації для дітей. Сьогодні українські письменники багато пишуть про війну, але це досвід тилових міст. Вкрай мало книжок про життя в окупації. Чому? Я для себе знайшов таке пояснення. По-перше, це тому, що від новин про життя в окупації можна сьогодні посивіти.
– І ці новини здебільшого ще відфільтровані, бо ми буквально по крихті їх отримуємо.
Так, ми чуємо лише 10 відсотків від того, що відбувається у тимчасовій окупації. І навіть від цих 10 відсотків іноді доводиться відходити годинами, бо ти не можеш повірити, що це насправді відбувається. А тепер треба зрозуміти, що нам і ці 10 відсотків теж треба пояснювати дітям. Наприклад, як говорити з ними про сексуальне насилля і зґвалтування? Треба вміти знайти слова, як це переповісти. Це великий етичний виклик. Не всі письменники готові про це говорити. По-друге, це вимагає величезної професійності, оскільки діти дуже тонко відчувають фальш, коли їм не договорюють правду. Багато письменників, які писали про окупацію, в якій самі не були, чули у відповідь, що вони не мають права про це писати, бо вони цього не пережили, а привласнили досвід інших людей. Так, є художні прийоми – перебільшення, увиразнення, стилістичне покращення, але все одно нам важливо документувати навіть в художній літературі те, що відбувалося насправді.
– І врешті до чого ви дійшли у дискусії на «Читай Форумі»? Як розповідати про війну і окупацію дітям так, щоб не травмувати їхню психіку?
– У нас була лише година про це поговорити, а потім наше обговорення продовжилося у соцмережах. Тобто, пішов такий ланцюжок дискусій вже у фейсбуці. Висновок такий: про це писати треба, але про це писати з кожним роком дедалі складніше. Я думаю, що після перемоги підростуть діти, які пережили досвід і окупації, і життя за кордоном біженцями – і вже вони писатимуть казки і розповідатимуть правду про свій дитячий досвід. І це буде дуже унікальна література.