До студії віжн-радіо «На дотик» завітала польська журналістка та волонтерка Альдона Гартвінська, яка вже понад два з половиною роки працює на передовій і допомагає українським військовим. Під час спілкування з ведучою Ольгою Вакало Альдона презентувала свою книгу “Ani kroku w tył, za nami tylko śmierć” (українською – «Ні кроку назад, за нами тільки смерть»), яку написала за підсумками своїх поїздок у зону бойових дій. Це не хронологія подій, а реальні історії про українських військових, які щодня ризикують життям, захищаючи свою рідну державу.
У студії Альдона спілкувалась українською, каже, що вивчила її за один рік, бо коли починала займатися волонтерською діяльністю в Україні, зрозуміла, що з людьми треба спілкуватись їхньою рідною мовою, аби вони тобі довіряли.
– Мова – це і є той інструмент, який відкриває тобі двері до багатьох речей. Без української дізнатись історії тих, хто захищає Україну на фронті, було б неможливо, – говорить Альдона. – Одна із таких історій – про Михайла Савицького з 406 артилерійської бригади. Перше моє знайомство на фронті було саме з митцями. Михайло – актор, а з ним були ще режисер і музиканти. Для мене це якось несправедливо, що вони там, а не на сцені.
Перший приїзд в Україну
Альдона розповіла, що вперше приїхала в Україну у грудні 2022-го, її запросили до Києва на кінофестиваль «Молодість». На той час вона займалася промоцією короткометражних фільмів, і один з них потрапив на цей фестиваль. Режисерка фільму побоялася їхати в Україну через постійні обстріли у Києві, а ось Альдона ризикнула і не пожалкувала, бо познайомилась у місті з дуже цікавими людьми. Саме тоді вона пообіцяла українським дівчатам-волонтеркам, що вже за рік спілкуватиметься з ними їхньою рідною мовою.
Мову я вивчила, а з дівчатами поки не зустрілася, бо нині Київ не на моєму шляху. Ми їдемо до Запоріжжя, а потім далі – у зону бойових дій, – говорить Альдона. – Для мене це як паралельний світ. Десь раз на місяць я тут. А потім повертаюсь до Варшави, сиджу в ресторані чи кафе, п’ю каву і думаю про те, що мої друзі-військові в Україні зараз ідуть на штурм.
Як з’явилося бажання написати книгу?
За словами Альдони, вона почала записувати спогади з другого свого виїзду, це був деокупований Ізюм на Харківщині. Про все, що там відбувалося під час російської окупації, вона дізналася від нового знайомого Володі. “Я побачила те, що ніхто не міг побачити і почути. У лісах і досі лежав закривавлений одяг”, – каже волонтерка. Потім вона дізналася, що Володя загинув під Бахмутом і можливо, вона була останньою людиною, якій він це розповів.
– Тому перша історія у моїй книзі – саме про звільнений Ізюм і про Вову, – каже Альдона. – Зі мною завжди камера чи диктофон. Можу просто записувати свої нотатки у телефон. Так за два роки і назбиралися ці історії, більшість з яких і увійшли до моєї книги.
Альдона зізналася, що не всі її герої дочекалися виходу книги у світ. І це, каже вона, найстрашніша частина письменницької роботи, тому для неї дуже важливо, аби всі її друзі-герої вижили.
У кожного українця, мабуть, є хтось на передовій: брат, сестра, чоловік, батьки чи друзі і колеги. Ви маєте кожен ранок починати з донатів для них, – говорить Альдона. – У Польщі я також збираю гроші. У мене є збори для різних бригад, і вони не припиняються вже другий рік. У Польщі люди не забули, що йде війна в Україні і треба допомагати. Бо якщо Україна не зупинить росіян, вони підуть далі. А я би дуже не хотіла побачити те, що бачу тут, у Варшаві. Є люди, які це розуміють. Розуміють, чим насправді є росія, і що це також загроза для Польщі.
Дивіться повне інтерв’ю з Альдоною Гартвінською на ютуб-каналі віжн-радіо “На дотик”: